Добова періодичність
Ритмічний характер перебігу процесів в організмі відомий з глибокої старовини — про нього знали не лише в Древній Греції, але і в Давньому Єгипті і Месопотамії. Середньовічні послідовники Платона, наприклад, Парацельс вже розглядав і залежності перебігу захворювань від екзогенних ритмів. Здатність організмів вимірювати час вперше була виявлена більше 200 років тому французом де Мероном. Проведені їм ще в 1729 р. досліди показали, що в рослин існує добова періодичність руху листя. Знаменно, що ці спостереження були зроблені не біологом, а астрономом, якого головним чином цікавило обертання Землі довкола своєї осі і лише потім пристосування організмів до обертання Землі. Проте вчення про біологічні ритми, що має настільки глибокі корпи, виникло і оформилося лише в другій половині XIX — початку XX вв. Великий вклад в XIX ст до цього учення внесли вітчизняні учені: Оршанський, Дементьев і ін. Це учення зобов'язане головним чином І.П. Павлову, І.М. Сеченову, К.М. Бикову і багатьом їх учням.
Життя всюдисуще, вона дивно багатообразна в проявах і має великі можливості пристосування до різних умов середовища. Відомий вітчизняний біолог Свірцев писав: «Важливим і вельми міцним встановленим результатом еволюційного учення в його сучасній формі є положення, що еволюція тварин є еволюція пристосовна, тобто що вона полягає в розвитку ознак, відповідних тому середовищу, в якому живуть дані тварини. Іншим таким же результатом ми може рахувати положення, що еволюційний процес відбувається під впливом змін зовнішнього середовища, в якому живуть тварини».
Чинниками зовнішнього середовища є все, що оточує організми і впливає па їх стан, розвиток, можливості виживання і розмноження.
