- Спосіб життя
- Геліофізичні чинники
- Питання особистої гігієни
- Взаємини людей
- Основи реабілітації
- Відновлення працездатності
- Історія реабілітації
- Завдання реабілітації
- Медична реабілітація
- Групи здоров'я
- Механізми дії
- Фізичне навантаження
- Психологічна реабілітація
- Психічні порушення
- Основні психологічні чинники
- Психологічне здоров'я
- Аспект реабілітації
- Працетерапія
- Діяльний спосіб життя
- Інші аспекти реабілітації
- Соціальна реабілітація
- Фізична підготовленість
- Лікарняна реабілітація
- Основні принципи реабілітації
- Ефективність реабілітації
- Реабілітація інвалідів
- Профілактика захворювань
- Розумова відсталість
- Дефект слуху
- Психологічна обстановка
- Основи лікувального живлення
- Медична етика
- Культура лікаря
Трудова діяльність
Відповідно до вимог, що пред'являються до працездатності і працевлаштування, професія повинна:
—не посилювати тягаря загального стану інваліда (хворого);
—сприяти найбільшим проявам здібностей інваліда (хворого);
—забезпечити інвалідові (хворому) максимальне задоволення;
—дотримувати принцип відповідності фізичній працездатності інваліда (хворого) рівню енерговитрат при даній професійній діяльності.
Працетерапія, поза сумнівом, сприяє відновленню фізичної працездатності, надаючи і сприятливу психологічну дію на інваліда (хворого). Не випадково Целье говорив
що «неробство прискорює настання старості, працю подовжує пашу молодість». А.П. Чехов писав: «Треба поставити своє життя в такі умови, аби праця була необхідна. Без зусиль не може бути чистого і радісного життя».
Працетерапія міняє стосунки інвалідів з іншими людьми, тобто покращує його соціальну реабілітацію. Розрізняють функціональну трудову терапію, направлену на відновлення порушених функцій організму у зв'язку з хворобою, і виробничу, готуючу хворого (інваліда) до трудової діяльності і допомагаючу відновити професійні можливості інваліда (хворого).
М.С. Лебединський і В.Н. Мясищев (1966) виділяють декілька сторін лікувальної дії праці: стимуляція життєвих процесів і підвищення опірності організму; відвернення від хворобливих переживань; зміцнення інтелектуально-вольових якостей відповідно до умов і вимог реальності; підвищення психічного тонусу інваліда (хворого); звільнення його від відчуття своєї неповноцінності і збитковості; відновлення зв'язку інваліда (хворого) з колективом.

